Анатолiй Денисович Косматенко  /

А.Д. Косматенко "Двері"

До Батька раз (не для гостин й Дорогою)
Приїхав Син
(Давно не заглядав до батьківської хати),
Лиш на поріг — в одвірок грюк!
(Портфель із — рук!)
За лоб схвативсь і каже: «Тату,
Невже за стільки років — днів
Ви не могли дверей повище змайструвати?»
«А міг, — старенький відповів, — Та не хотів.
Не став ні їх переробляти, ні стелі:
Щоб як заскочили Сини,
Які б не мали там чини, — Щоб уклонялись батьківській оселі!».


Хрестоматійна байка. 3 першого класу учням її слід вивчати напам’ять. А то забивати юні голови замудрими головоловками давно не варто! Якщо збірка «Україна сміється» звідкіль цитую байки вийшла тиражем у 15 тис. примірників, то «Українська байка» — стотисячним тиражем, а нині байкарям дається тираж в межах 300 — 500 примірників. До читача вони не доходять, видають їх лиш для знайомих. А класичні байки Анатолія Денисовича вже не бачили читацького світу біля 20 років. Чи не глум це!

Ми один одного часом підбадьорювали, не забували і про компліменти. Його здоров'я підірвали оковита та вічні недостатки, притаманні людям талановитим, але безгрошівним. Працював останнім часом він у «Перці», від виснаження потрапив до Жовтневої лікарні. Останні його слова були: «Полікарпе, не забувай!»
У Времівці я був двічі з Василем Юхимовичем. У його 75 річчя земляки, спасибі їм, влаштували справжнє свято «Косматенські читання». Хто був присутнім, на все життя запам`яталась радість спілкування і вшанування пам'яті класика української байки, Времівського мудреця.
Його байка «Мармур і вапно» переступила поріг ії
створення і сьогодні найактуальніша і найсучасніша.

Наводжу її із книги Анатолія Денисовича «Скіфська сережка».

А.Д. Косматенко: відомі й маловідомі сторінки життя байкаря
А.Д. Косматенко ріс серед щирих працелюбних людей
Квіти у вінок пам 'яті поета...
Перед хатою байкаря
Анатолій Косматенко — времівський мудрець
А.Д. Косматенко «Мармур і вапно»
А.Д. Косматенко «Золоті Ворота»