Анатолiй Денисович Косматенко  /

Анатолій Косматенко - времівський мудрець

Відзначаючи 80-річчя з дня народження Анатолія Денисовича Косматенка, не можна не сказати кілька слів про той складний час нашої Вітчизняної історії, який упереджено спотворюється, у тій чи іншій політичній ситуації. Не варто клясти і не гоже вихвалять.

Народився ювіляр 3 жовтня 1921 року у селі Времівці Великоновоселківського району Донецької області в родині хлібороба. То був голодний рік. Жовтнева революція віддала фабрики і заводи робітникам, землю — селянам. Перші не навчились управляти, а другі — обробляти, бо супротив був шалений. От і голод, який сьорбнув і Анатолій, і я. У 1929 році Анатолій поступив у школу. Аж тут знову голод. Селянське, вже в більшості заміжнє господарство колективізували, а колективне бідняцьке, ще не набрало досвіду господарювання і знову голод., який пережив і він, і я.

Анатолий Денисович Косматенко Зустріч з колгоспниками свого села
У 1939 році Анатолій Денисович закінчив десятирічку, і тут же був призваний до лав Радянської Армії. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни з першого дня і до її кінця. Брав участь у багатьох боях, особливо у звільненні Воронежа, Львова та інших міст. Після закінчення війни до 1947 року служив у Армії. З 1947 року працював викладачем української мови і літератури у школі. З 1948 року, також ще голодного, бо господарство було розорене війною, по 1953 рік навчається на філологічному факультеті Київського університету імені Т.Г. Шевченка і одночасно працював, як і я, в «Літературній газеті», а я був директором клубу письменників України. Сторінки газет обласних і республіканських були нашими зустрічами і до кінця його життя найщирішими друзями. Анатолій мав виключний дар до спілкування, взаємодопомоги і риболовлі. Друкувати байки почав з 1947 р. По закінченню університету (1953), видав першу книжечку «Байки» і вже у 1955 р. був прийнятий до членів Спілки письменників України. А вже тоді членство в Спілці письменників давало змогу видавати книги переважніше, ніж початківцям.

Якось я йому кажу: «Анатоліє, давай удвох працювати. Я даю ідеї, а ти римооснову.» А він каже: «Е, ні, Полікарпе, всяка справжня творчість сугубо індивідуальна, хіба тобі хтось підказує ідеї?» — «Ні, кажу, ото ж давай будемо індивідуалістами. Наші баєчки читають.»

І вже у 1956 р. виходять його 2 книжечки: «Нові байки» та «Кручені паничі», у 1959 р. «Слово», «Яка ж мораль?», «Сміх і гнів» у 1969р., «Запорожець і чорт» у 1969, «Скіфська сережка» у 1972 р., «Їжак, троянда і соловей» у 1974 р., «Жагуче кохання» у 1977 р.

Байкам Анатолія Косматенка притаманна висока гідність, непримиренність до негативних явищ у поведінці «героїв» байок, якщо можна так назвати. Мене захопила його громадська мужність казати правду у вічі не лише на теми побутового життя, але набагато глибше і вище. У час корейської війни він написав байку «Президент», якою засудив американське вторгнення в Корею, особливо з бактеріологічною зброєю. Байка була набатом проти загарбника. Її читали артисти найвищих рівнів.
На теми сучасних йому верхоглядців дуже популярною була його байка
«Черепаха в небі», «Синій гусак», «Золоті ворота». Остання переступила поріг десятиріч і як сьогодні б’є мораллю по сучасних хапугах і казнокрадах. Її варто прочитати кожному.

А.Д. Косматенко: відомі й маловідомі сторінки життя байкаря
А.Д. Косматенко ріс серед щирих працелюбних людей
Квіти у вінок пам 'яті поета...
Перед хатою байкаря
Штрихи до портрета та слово про байкаря
А.Д. Косматенко «Двері»
А.Д. Косматенко «Мармур і вапно»
А.Д. Косматенко «Золоті Ворота»