Симпатія, закоханість, любов

Автор: Marina_Makarenko
Проект: Не тільки школа

Опубликовано:

Поделиться:


Рано чи пізно в житті кожного з нас настає момент, коли ми закохуємось. Хтось чекає на кохання, а до когось воно приходить зненацька, дуже несподівано. І ось настає цей час, коли за збігом обставин люди зустрічають один одного. Це може бути любов з першого погляду, а може й ні. Закохані можуть довго сваритися, не зізнаватися один одному у почуттях, але це не означає, що вони не цінують один одного. Просто одного разу люди усвідомлюють, що більше не можуть жити окремо, що існує потреба один в одному, і вже не хочуть розлучатися ніколи. 



Кажуть, що коли кохаєш, то увесь світ вміщається в одній людині, в одних єдиних любих очах, устах, голосі, ароматі… Це дійсно так. Коли ти дивишся в очі своїй коханій людині, і розумієш, що більше нічого тобі не потрібно, то відчуваєш, як тепло розливається у грудях і наповнює все серце, всю душу… Це і є, мабуть, щастя. Повнота, самовдоволеність, радість, самодостаток, відсутність потреби в чомусь ще... А чи існує кохання з першого погляду? Особисто я в нього не вірю. Так, людина може бути гарна зовні, але хто знає, що вона являє собою зсередини? Як можна бути певним, що яблуко не червиве та не гниле, не надкусивши його? Це може бути симпатія, ввічливість, але ніяк не кохання.



Щоб по-справжньому щось відчути до людини, потрібно поспілкуватися із нею, хоча б кілька разів. Тоді й виникає потяг до людини, потреба в ній. Це і є симпатія, особливе ставлення до неї, не таке, як до інших. Якщо симпатія взаємна — виникає закоханість, стосунки між людьми стають більш міцними, серйозними, близькими. Завершальною стадією даних стосунків і можна вважати любов. Але треба пам`ятати, що кохання — це не лише безтурботне життя однієї людини заради іншої. Це і сім`я, а, отже, і побут, і подолання труднощів, і розв'язання спільних проблем, і взаємодопомога, і підтримка.



Дуже часто із коханням приходить натхнення, що виливається в поезію. Ось один із моїх власних віршів:

Ти знаєш, що ти – сонце? 
Ти знаєш, що моє? 
В прочинене віконце 
Ти сяйво й світло ллєш. 
І досі я не розумію, 
Як без тебе існувала…
Іди до мене – обігрію 
Теплом любові, приласкаю. 
Іди до мене, любий мій, 
Без тебе вже не можу жити, 
І я кричу: «О Боже мій!
Як хочеться тебе любити!» 
Так хочеться: твої вуста
Частіше цілувати, 
Щоб я була одна лиш та, 
Яку ти міг би цінувати 
Усе своє життя. 
Тобі я душу всю відкрию,
І тайни серця розкажу, 
Скажи лишень, мій любий-милий, 
Чи не даремно все роблю?..



Бажаю усім зустріти щире, відкрите, чисте кохання, знайти “свою” в усіх значеннях цього слова людину та бути щасливими з нею.

0 комментариев